Чому з “демократією” в світі виходить отака хуйня? Тому що це закономірно і демократію більшість розуміє занадто оптимістично. Насправді варто порівнювати вигоди й вади ідеологій фашизму і лібералізму і, відповідно, похідних з них режимів. Бо воно і те і інше по факту є демократією – наобирали саме представників більшості. Тож яка більшість, такі і представники. Звісно, що більшості хотілось мати представників своїх інтересів. Але вони завжди отримують представників свого менталітету, тому з інтересами виходить не так, як хотілось.
Лібералізм це прекрасна ідеологія. Але на ній дуже важко побудувати сталі структури, як суспільства, так і держави. Причина проста. Лібералізм це ідеологія мислячих людей. Людей, які здатні зформулювати певні цінні ідеї з шляхами їх впровадження включно. Проте ці люди не дуже схильні до об”єднання між собою, тим більш, що їх частка в суспільстві невелика. І об”єднати навколо ліберальної ідеї “простий нарід” теж важко. По перше, для більшості дійсно прогресивну ліберальну ідею треба сильно адаптувати, щоб її зрозуміли і прийняли. Це проблемно, бо адаптовувати треба ну дуже сильно, а мислячу людину тут дратує і процес і результат. По друге, і це головне, “простому наріду” ліберальна ідея чужа в приципі – бо своїх ідей в них нема і розробляти їх ліньки. Тому власне свобода волевиявлення в них зводиться до вибору чужих пропозицій і свобода в широкому розумінні їм не потрібна. Просто нема власних ідей, які б варто було реалізовувати з урахуванням їх суспільної цінності, а не лише власних бажань. Ми ж не будемо вважати ліберальним суспільство, в якому періодично рабам дозволено переходити від одного власника до іншого, якого вони на момент вибору вважають кращим? Чи будемо? Тут я не знаю напевно.
Якщо прийняти цю реальність, то лібералізм по факту не буде відрізнятись від фашизму – не теоретично, а в реалізації. З фашизмом все простіше – нарід обрав вождя з його партією. От вони й хай думають, як зробити всім краще. Бо вони ж кращі з “народу” і їх вибір, тому в них є обов”язок. Принаймені в теорії, яку здатен розробити простий нарід, це виглядає так. Тому фашизм працює набагато простіше і навіть ефективно, якщо наріду підфартить і до влади прийдуть дійсно розумні державники, не крадії і не людожери з черговим планом геноциду “не таких”. Звісно, щоб так зійшлись зорі, то має дуже підфартити. Що характерно, тут навіть несуттєво, чи то були демократичні вибори, чи хунта захопила владу без них. Тому на один приклад, скажімо Чилі, приходится безліч прикладів різних росій і кампучій. Вада фашизму в тому, що в ньому зразу закладено безальтернативність еліт – вже ж вибрали найкращих, то нахуя інші? І тут, навіть якщо спочатку еліти будуть притомними, вони вироджуються дуже швидко. Опонентів маси не продукують системно, бо нащо, і ліньки, і кого? Несистемних влада сприймає тільки коли вони не надто радикальні до існуючих системних, а незгодних дуже просто усунути. Нема обов”язку дискусії. Тому фашизм може позитивно працювати на суспільство тільки коли сам буде виховувати контреліти з перспективою добровільної передачі влади умовно ліберальному уряду, що малоймовірно. Та й на виході однаково буде тільки квазілібералізм, бо ті еліти вирощені штучним відбором, а не природнім. Дуже скоро (якщо не зразу) вони зрозуміють, що той лібералізм простому наріду не потрібен і симулякр лібералізму працює краще за оригінал.
Те, що ми мали як “Західну цивілізацію” з її ліберальними ідеями і демократією (не зважаючи на колоніалізм, расову сегрегацію, проблему з правами жінок, експлуатацією раннього капіталізму, та ін.), це наслідок інституалізації в державі та громадянському суспільстві, починаючи з Magna Carta, магдебурзького права, цехів, гільдій і перших партій. Влада особистостей обмежувалась ідеями і принципами, які закладались і підтримувались знеособленими інструментами, що були створені для певних гарантій суспільного блага через обмеження волі особистості. Також структура інститутів різного рівня і напрямків створювала систему балансування і конкуренції між самими інститутами. І це певний час працювало. До часу, поки ці інститути наповнювались за реального членства громадян. Коли там оселились професійні політики і кнопкодави, все повернулось до часів, коли влада еліт не була обмежена інституційно, бо тепер ці інститути приватизовано і корпоратизовано.
Що далі? Тут важко прогнозувати, бо суспільство в цілому неспроможне лікувати систему, не розвалюючи саму систему. Це як перебудувати фабрику по переробці гівна на фабрику з виробництва шоколяду, не перериваючи самого процесу і зберігаючи існуючі ланцюги постачання та збуту. На мій погляд неможливо це зробити зразу на рівні держави. Скоріш виникатимуть якісь кластери з новими принципами відношень і автономними механізмами саморегуляції – для обмеженої кількості людей, які будуватимуть це для “своїх”, а не для всіх. І ці кластери не будуть симбіотичними до держави. Коли процес деградації існуючої держави і інститутів дійде до останньої межі, можливо і цих кластерах виникнуть нові еліти і ідеї перезаснування держави. Принаймені я на це сподіваюсь.